Війна може збити з ніг, але не тих, кого вона стосується дуже близько. 

Ларису Дасик знають багато людей. Хтось навчається у школі, де вона працює, хтось з нею розвозив по Київській області гуманітарку в перші дні деокупації, хтось вже 8 місяців плете в її волонтерському штабі захисні сітки та «кікімори», а деякі, просто проходячи повз, прикладають руку до серця і передають привіт її двом синам, які зараз служать у лавах ЗСУ. 

Очі, сповнені рішучості, віри у Перемогу, любові до синів (та нещодавно і невісток), не можуть лишити осторонь нікого, хто хоч раз поспілкувався з цією жінкою! 

Цікаво, що Лариса збирає навколо себе так багато небайдужих людей зі спільною мрією та ідеєю! Подруги стали волонтерами, а волонтери - близькими друзями. Ми теж цінуємо нашу дружбу 😌 І просимо, долучайтесь до ініціатив Лариси - приходьте до штабу плести сітки, донатьте на автівку для її сина, читайте уважно пости Лори ( https://www.facebook.com/profile.php?id=100008987494029 ), просто посміхайтесь і підбадьорюйте при зустрічі.