Оборона “Братислави”

Не перший місяць тривають суперечки довкола кінотеатру “Братислава”, що розташований на Оболоні. Наприкінці минулого року представники влади  вирішили за доцільне знести приміщення кінотеатру і побудувати на його місці багатоповерхову будівлю. Завдяки громадським активістам та експертам цю ідею наразі вдалося відтермінувати: вирішено у липні вийти на відкрите обговорення різних варіантів ситуації. Прихильники концепції нової забудови наполягають на економічній вигоді їх проекта. Однак при цьому не береться до уваги моральна сторона питання: як, скажімо, поставиться до ліквідації кінотеатру, названого іменем однієї з європейських столиць, сама європейська спільнота – особливо на фоні запрошення в Україну колишнього словацького міністра економіки і фінансів, Івана Міклоша, для якого Братислава – це насамперед столиця його батьківщини. До того ж Братислава – це реальний центр Європи, до якої ми так прагнемо – на словах. 

Для нас, захисників кінотеатру, руйнація “Братислави” у Києві – це насамперед символічна акція.

За думкою багатьох експертів “Братислава” є унікальною архітектурною спорудою часів модернізму, яка  може стати повноцінним центром дослідження і популяризації європейського кінематографу.

Звісно, сьогодні важко конкурувати з суперсучасними кінотеатрами, обладнаними за останнім словом техніки і націленими на отримання  комерційної вигоди. Тому гонитва за масовим глядачем для “Братислави” є безперспективною.

Маленькій “Братиславі” важко конкурувати із “Блокбастером”, кінотеатрами, розташованими в “Дрімтауні” та в “Каравані” (кінозалів, розрахованих на масового глядача, на Оболоні більш ніж достатньо). Саме тому потрібно акцентувати потрібно на створення нішевих спеціалізованих кінотеатрів. В епоху, коли смаки загалу формуються великими кінокорпораціями, виникає потреба у вивченні саме європейського кінематографу та його традицій, популяризації європейського кіно – як сучасного, так і у ретроспективі.

Нинішнє уявлення про кінематограф дуже часто формується під впливом голлівудських блокбастерів, розрахованих на спецефекти, масового невибагливого глядача, касові збори, неперервний екшн, який часто заміняє собою сюжетну канву і образність.  Про новинки європейського кіно знають здебільшого “гурмани кінематографу”, мільйони дивляться церемонію нагородження премією “Оскар”, натомість Каннський, Берлінський, Варшавський, Лондонський та інші європейські кінофестивалі, що є помітними подіями у кіножитті, проходять у кращому випадку біжучим рядком у новинах. Вибагливий глядач повинен отримати місце, де він може насолоджуватися шедеврами європейського кінематографу, спілкуватися з однодумцями, розвивати естетичні смаки.

На базі кінотеатру “Братислава” можна створити центр з кількома кінозалами, в яких можна влаштовувати допрем’єрні покази, тематичні сеанси, а також облаштувати лекторій, кінотеку, бібліотеку, творчі студії для молоді тощо.

Сьогодні дуже легко знайти тих, хто розповість деталі приватного життя або фільмографію відомих голлівудських акторів, натомість існує велика потреба у вивченні французького, британського, німецького, польського, італійського, іспанського кінематографу. І це стосується як ігрових фільмів, так і артхаусного кіно, документалістики. Інтеграція України в європейську спільноту повинна починатися з вивчення європейського культурного досвіду, складовою якого є насамперед кінематограф.

У сучасній Європі щорічно відбувається десять престижних кінофестивалів, що мають акредитацію у Міжнародній федерації асоціацій кінопродюсерів. Ще чотири фестивалі стосуються документального та короткометражного кіно. Просто переконана, що спеціалізований центр кіномистецтва міг би знайомити киян із основними конкурсними роботами. “Братислава” могла б стати осередком і лабораторією для пошуку нових форм в українському кінематографі.

Особлива увага має приділятися кінолекторію і дискусійному клубу, де можна проводити лекції про історію європейського кіно – від братів Люм’єрів до наших днів, організовувати зустрічі з режисерами і акторами, полемізувати з приводу основних тенденцій у єропейському кінематографі. Усі матеріали дискусій мають оперативно викладатися на сайті кінотеатру – для загального доступу і для історії.

Звичайно, що важливою складовою європейського кіно має стати український кінематограф – від часів Віри Холодної і Довженка до нашого часу. Розглядаючи українське кіно у відриві від загальноєвропейських культурних процесів (яким намагалися слідувати українські режисери), ми ризикуємо вдатися до такої собі “культурної автаркії”, самолюбування і штучного відокремлення.

У цьому плані прямих аналогів даному центру немає. Амбітні цілі – але без європейського акценту – пропоновав Центр Довженка. Схожа інституція (але з прицілом виключно на центральноєвропейський регіон) створена у Празі – Central European Cinemas. Можна навести ще кілька прикладів, але всі вони матимуть суттєві відмінності від нашої задумки.

Ми готові до публічного обговорення цього питання з професіоналами у форматі конференції чи круглого столу. На одному майданчику зможуть зустрітися усі зацікавлені сторони: влада, громадськість та експерти і потенційні інвестори. Гадаю, це стане важливим та корисним досвідом для нашого міста у сфері вирішення проблем управління майном громади та його модернізації і реформування. Адже на виході має з’явитися центр, яким Київ буде пишатися і який може у перспективі стати однією з візитних карток сучасної європейської столиці.

З точки зору миттєвої вигоди “Братиславу” легко зруйнувати і на її місці спорудити нову “свічку”. З точки зору стратегічного бачення вкладати кошти потрібно не у “свічки”, а в розвиток культури.

Сподіваємося, цей наш аргумент подіє і Київ отримає свій культурний центр європейського рівня.  Тож запрошую усіх зацікавлених осіб долучатися до цього процесу. Буде корисно і цікаво.

http://ukr.segodnya.ua/ukraine/oborona-bratislavy-727278.html

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *